Інструкція з застосування препарату «Дротаверин»

Загальна інформація

«Дротаверин» — це ефективний спазмолітичний препарат, який застосовується для зняття спазмів гладкої мускулатури внутрішніх органів. Активною речовиною є дротаверин гідрохлорид, який має подібну за структурою та фармакологічними властивостями дію до папаверину, але володіє більш тривалим та потужним ефектом.

Склад препарату

Компонент	Кількість у 1 таблетці
Дротаверин гідрохлорид	80 мг
Вспомогані речовини:	магнію стеарат тальк повидон кукурудзяний крахмал лактози моногідрат

Фармакологічна дія

Дротаверин — це похідне ізохіноліну, що має виражену спазмолітичну дію на гладкі м’язи внутрішніх органів. Механізм дії полягає у інгібуванні ферменту ФДЭ (фосфодіестерази), що сприяє підвищенню рівня цАМФ, що запускає каскад реакцій, які сприяють розслабленню гладкої мускулатури.

Завдяки цьому дротаверин розширює судини, покращує кровообіг тканин і знімає спазми при різних станах. Особливо ефективний при спазмах ЖКТ, сечовивідної системи, жовчовивідних шляхів, а також при головних болях напруги та мігрені.

Дротаверин має селективну дію на фермент ФДЭ4, що важливо для лікування гіперкінетичних дискінезій та інших розладів з спастичним компонентом.

Показання до застосування

• Спазми гладкої мускулатури при захворюваннях жовчовивідних шляхів:
  • холецистолітаз
  • холангиолітаз
  • холецистит
  • перихолецистит
  • холангіт
  • папилліт
• Спазми сечовивідної системи:
  • нефролітіаз
  • уретролітіаз
  • пієлонефрит
  • цистит
  • спазми сечового міхура
• Як допоміжна терапія при:
  • захворюваннях шлунково-кишкового тракту (язвена хвороба, гастрит, спазми кардии та привратника, ентерит, коліт, синдром роздратованого кишечника з метеоризмом)
  • головних болях напруги
  • альгодисменореї

Протипоказання

• Висока ступінь ниркової недостатності
• Висока ступінь печінкової недостатності
• Тяжка серцева недостатність (зниження серцевого викиду)
• Період грудного вигодовування
• Дитячий вік (клінічні дослідження у дітей не проводилися)
• Індивідуальна непереносимість лактози або синдром мальабсорбції глюкози-галактози
• Підвищена чутливість до компонентів препарату

З обережністю застосовують при артеріальній гіпотензії та вагітності.

Побічні дії

Можливі реакції з боку органів та систем, частота яких наведена нижче:

• Нервова система: головний біль, запаморочення, безсоння (іноді)
• Серцево-судинна система: прискорене серцебиття, зниження артеріального тиску (іноді)
• Шлунково-кишковий тракт: нудота, запор (іноді)
• Імунна система: алергічні реакції (зуд, висип, кропив’янка, ангіоневротичний набряк) (іноді)

Взаємодія з іншими препаратами

• При одночасному застосуванні з леводопою можливо зниження її противор Parkinson ефекту
• Посилює спазмолітичну дію папаверину, бендазолу та інших спазмолітиків
• Зменшує спазмогенні властивості морфіну
• Фенобарбітал посилює ефект дротаверину

Рекомендації щодо застосування

Дозування та курс лікування: внутрішньо, зазвичай 120-240 мг на добу, розподілених на 2-3 прийоми. Точна доза визначається лікарем залежно від показань та клінічної ситуації.

Передозування: може призвести до порушень серцевого ритму та провідності, включаючи повну блокаду ніжок пучка Гіса та зупинку серця. Лікування — симптоматичне та підтримуюче, під медичним наглядом.

Особливі вказівки

При застосуванні у пацієнтів з артеріальною гіпотензією потрібна обережність. У складі таблеток міститься лактоза, тому препарат не рекомендується пацієнтам з синдромом мальабсорбції глюкози-галактози, лактозною непереносимістю або галактоземією.

Вплив на здатність керувати транспортом та механізмами — у терапевтичних дозах не знижує концентрацію уваги, але при появі побічних реакцій слід займатися обережністю.

Умови зберігання

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°C.

Додаткова інформація

Дротаверин не проникає через гематоенцефалічний бар’єр і має швидкий та повний всмоктувальний ефект. Час досягнення максимальних концентрацій у плазмі — 45-60 хвилин. Виводиться з організму головним чином у вигляді метаболітів протягом 72 годин, переважно через нирки та кишечник.